Царство же подібне до чоловіка – господаря, який рано-вранці вийшов найняти робітників… Мт. 20. 1-2.

Євангельська притча відкриває перед нашими очима безмежний виноградник Господа та велику кількість людей, чоловіків і жінок, покликаних Богом та посланих Богом там працювати.

Мт. 20.3-4. А коли він вийшов, то побачив інших і сказав: Ідіть і ви у мій виноградник.

З того далекого дня заклик Ісуса Христа продовжує лунати у ході історії: він звернений до кожної людини, яка приходить у цей світ.

Ідіть і ви – цей заклик стосується також і лікарів, лікарів католиків, котрих Бог особисто покликав і ввірив їм місію у Церкві та у світі.

Нові ситуації, як церковні, так і суспільні, економічні, політичні та культурні, з особливою силою сьогодні вимагають активності віруючих. Ніхто не може залишатись бездіяльним.

Одурманена чудовими досягненнями безперервного науково-технічного прогресу та зачарована найдавнішою спокусою зрівнятися з Богом, людина хоче керувати життям, власним і інших, у ручному режимі.  У своїй безмежній свободі, людина рубає у своєму серці релігійні корені, забуває Бога, стверджуючи своїми діями, що Він не існує, або просто непотрібний, тим самим відштовхує Його.

Однак совість, як Голос Бога у нутрі людини, має сміливість ставити перед собою питання стосовно людського існування, а особливо про суть життя, страждання, смерті…

Задумаймося над численними зловживаннями, яким підлягає сьогодні людська істота. Ми знаходимося перед багатьма людьми, нашими братами і сестрами, яких, з вини надзвичайної байдужості, а навіть явної несправедливості певних громадських законів, позбавляють основних прав: на життя та його недоторканість, дах над головою та працю, сім’ю і свідоме продовження роду, участь у суспільному й політичному житті, свободу совісті і віросповідання.

Хто в стані злічити ненароджених дітей, яких позбавили у лоні їх матерів, дітей покинутих і тих, над якими знущаються їх же власні батьки, дітей, що ростуть без любові та належної опіки.

Незважаючи на всі ці утиски на гідність і життя, святість особи не може зникнути. Адже в її основі є сам Бог Творець і Господь, який дав нам це життя. Ми його не придбали, не хтось інший нам його позичив, а сам Господь. Саме з цього і випливає особиста гідність кожної істоти. Життя це дар, дар даром даний. Тому кожне життя має право на життя.

Якщо ж Господь є давцем життя, він творить людину. Покликання бути людиною саме у цей час, у цьому просторі і в цьому оточенні вже задовго відома нашому Творцю. Псалмопівець каже, я знав тебе, ще задовго твого народження, я виткав тебе у лоні матері твоєї. Розвиток науки і технологій демонструє з науковими підтвердженнями, що людина є від моменту зачаття, а не так, як подавали чи подають, що від свого народження. Наш обов’язок є бути і залишатись людиною на усіх рівнях нашого життя. Блегшміт у своїй книзі Збереження індивідуальності каже, що людиною не можна стати, а нею треба бути від самого її зачаття.

Людина, приймаючи дар життя, через святі тайни входить у містичне Тіло Христове, Церкву, виголошуючи і проповідуючи свою приналежність до Христа, декламуючи науку Христову не лише словом, але й на ділі. Кожен покликаний до індивідуального апостольства, практикуючи, удосконалюючи своє християнське життя.

Кожному надається особливе покликання у служінні, у оголошенні Доброї новини. Покликання бути лікарем, це продовжувати наслідувати Христа, який служив бідним, милосердився над хворими, нікого не залишав без своєї уваги. Лікар, це священне покликання виявляти милосердя до Життя, яке є поруч. Власне лікар католик своїм життям, своєю діяльністю і служінням може досягти сердець своїх сусідів, друзів чи колег, відкриваючи правдивий шлях – єднання з Богом і людьми. Поширюючи тут вже на землі Царство Боже. Опікуючись, схиляючись над немічним кволим життям, чи це життя є ще у лоні матері, чи вже робить свої перші кроки, а можливо вже на схилі своїх літ, так ми здобуваємо Царство Небесне – ціль життя людини. Схиляючись над потребуючим Христом, у вірі, що згодом сам Спаситель скаже : Прийдіть, станьте праворуч мене, бо голодував я, був хворий, голодний та й у тюрмі, а ви послужили мені.

Лікар католик це та людина, яка бере на озброєння навчання Церкви, як Матері Життя, і відважно проголошує своєю діяльністю Божі постулати. Як каже єпископ Шнейдер: Зараз немає часу для лінивців. Ми потребуємо воїнів Христа.

Це правда, іноді це важко, а іноді навіть не зручно декларувати себе католиком, особливо у середовищі, у якому живуть за іншими цінностями. Але святий Іван Павло ІІ ще на початку свого понтифікату закликав: Не лякайтесь! Відкрийте, відчиніть навстіж двері Христові. Дозвольте Христові говорити до людини.

Не всі це слово розуміють….. але є такі, які не побоялись, відкрили свої двері, щоб увійшов Христос, який знає слова життя. Є тут справжні лікарі, які попри незручності, а часом через непорозуміння із своїми керівниками стоять на обороні Життя, людського Життя.

с. Юстина Ольга Голубець,

консультант в клінічній біоетиці,

викладач ЛНМУ імені Данила Галицького

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.