Життя кожної людини є унікальним та неповторним. І кожен із нас проносить свою історію крізь призму років. Але від самого початку та до закінчення, воно протікає згідно із Божими законами, законами природи та нормами моралі.

Сучасний світ являє собою сукупність заплутаних закономірностей, нелогічних і непередбачуваних подій. Війни, стихійні лиха, боротьба за владу та багатство посунули на останнє місце основи людського життя – любов та добро. Звичайно ж не усі люди вважають себе віруючими, але усім нам дане життя Вищими Силами.

Розглядаючи тему абортів та евтаназії, в першу чергу слід знайти причину таких діянь.

У більшості випадків жінки, які здатні зробити аборт є заручниками власного страху. Відсутність духовного життя та віри змушує їх мислити лише у площині матеріальних благ та власного егоїзму. Коли основою мусить бути бажання подарувати життя, бо це воістину – покликання кожної жінки. Боячись суспільного осуду чи неможливості забезпечити майбутню дитину, батьки та лікарі беруть на душу гріх. Адже згідно християнського вчення свідомо вчинений аборт є вбивством людини, порушенням однієї з десяти заповідей — «Не вбивай!». Згідно з неофіційною статистикою за роки незалежності в Україні було зроблено 30 млн. абортів.  Невже ціною власного щастя є вбивство рідної дитини?

Культивуючи у сучасних жінках бажання до володарювання та рівності із чоловіками, втрачається природний закон, материнство стає не радістю, а обтяжуючою обставиною буття… Культура смерті – стає нормою життя. Але все ж не для всіх. Адже віра здатна зцілювати та навернути на вірний шлях. Мати Тереза говорила: «Я переконана, що в глибині ваших сердець ви знаєте, що ненароджена дитина – це людська істота, полюблена Богом так само, як ви або я; Як же може хто-небудь, знаючи про це, свідомо знищувати це життя? Я жахаюсь при думці про тих людей, які, убивши свою совість, можуть схвалювати здійснення аборту. Коли ми помремо, то з’явимось лицем до лиця перед Богом, Автором життя. Хто розрахується з Богом за ті мільйони дітей, яким не дали шансу жити, випробовувати любов і дарувати її іншим?»

Евтаназія (від грецького euthanasia – добра смерть) – умертвлення безнадійно хворих за їхньою згодою та неначе б то по причині безсенсовності їх подальшого життя (яке у такому випадку окреслюється як існування) та по причині співчуття до такої людини.  Таке визначення поняття “евтаназії” є досить поширеним і сталим. Дана проблематика стала актуальною, через небажання людиною прийняти страждання. Існування поширеного стеоретипу про те, що життя мусить бути щасливим змусило людство стати палачами, тими хто в праві забирати чуже життя. Знов ж таки, страх перед фізичним болем та стражданнями провокує лікарів, рідних та самих хворих вдаватися до різних видів евтаназії.

Попри різні погляди на цю проблему в багатьох країнах світу, превалює одна точка зору: медицина існує лише для допомоги хворим і запобігання хворобам, а не для умертвіння людей. І дане твердження є істинним. Наділивши нас тілом та душею, Бог відправляє на с у дорогу – життя. І лише Бог в праві забрати нас із Земного до Небесного життя.

Більшість хворих із смертельними недугами, перебувають у стані глибокої депресії, що провокує у них бажання припинити своє буття. В даному випадку лікарі та рідні мусять відходити від зворотнього і боротися за кожну безцінну хвилину життя. Адже науці відомі випадки зцілення безнадійно хворих і причиною цього є воля Божа та віра.

На мою думку, кожна людина мусить боротись за своє життя, життя своїх рідних та дітей до останнього подиху, стуку серця, долаючи душевні тривоги та фізичні муки заради спасіння душі та життя – як дару від Бога.

Шеремета Ірина Володимирівна

Львівська обласна клінічна лікарня, м. Львів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.