Щороку на свято Василія Великого – 14 січня лікарі АЛК колядують в монастирі святого Онуфрія.

Так було і цього 2017 року – лікарі у вишиванках, з родинами колядували, віншували і навіть поставили вертеп. В монастирі святого Онуфрія впродовж трьох шгодин лунали веселі колядки, віншування і дорослих, і дітей.

 

img_6455

img_6486

img_6506

img_6524

img_6549

img_6587

img_6588

img_6674

10 фактів про монастир Святого Онуфрія у Львові

Монастир Святого Онуфрія – пам’ятка  Львова, якій вдалося зберегти у собі часточку духовного і культурного життя з кожного “прожитого” нею століття. Тут усе оповите таємничістю і благодаттю, яка переповнює кожного гостя монастиря. Здається, десь тут живе давня історія, досі ніким не пізнана, але вже велична і загадкова. І в непорушних стінах цієї святині зберігається вікова мудрість нашого минулого.

Монастир Святого Онуфрія – один з найдавніших монастирів у Львові. Його історія сягає своїми витоками княжої доби. Львівський історик і хроніст Бартоломей Зиморович у своїй праці «Leopolis triplex» писав про появу перших ченців ще за князя Лева Даниловича (хоча вважається, що монаше життя, саме по собі, існувало тут ще з четвертого століття), який передав під їхню опіку легендарну ікону, імовірно написану самим апостолом Лукою на кипарисовій дошці. Тепер її називають Ченстоховською, або «Чорною мадонною». Ченці зберігали ікону у великій пошані і таємниці. Лише в 1382 році сілезький князь Владислав Опольський, який на той момент був правителем Галичини, перевіз ікону до Ченстохова, де вона зберігається і нині. Легенда стверджує, що так зробити йому сказала сама Богородиця, яка врятувала Белз від татарської навали. Зараз Ченстоховська ікона є найбільшою Святинею Польщі.

Перша документальна згадка про монастир датована 1453 роком. Згадувався він у документі, що підтверджував надання львівським міщанином Степаном Дропаном значних грошових коштів для відновлення дерев’яних будівель монастиря. Також велику кількість привілеїв та королівських грамот монастир отримав під час перебування під протекцією Ставропігійського братства (з 1589 року).

У 1895 році громадський і релігійний діяч Андрей Шептицький став ігуменом Святоонуфріївського монастиря, а через два роки, разом з Платонідом Філясом, заснував на його території редакцію релігійного часопису «Місіонар», який став «першим живим духовним словом» і мав чималу популярність серед українського населення.

З кінця XVI ст. при монастирі працювала школа, відома як школа «для неимущих или малоимущих» хлопців. Тут діти з небагатих сімей мали змогу навчатись, і навіть заробляти гроші, перекладаючи листи отримані від патріарха. Молодших школярів навчали грамоти, а старші спудеї – вивчали грецьку і латинську. Також при монастирі проводили уроки хорового співу та постановки шкільного театру.

Сорокові роки двадцятого століття були для монастиря найважчим періодом. Посилювалось переслідування монахів радянською та угорською владою, аби вони зреклись віри. Проте жорстокі катування та заслання не могли зламати духівників.

На території монастиря розміщена одна з найстаріших і найбагатших бібліотек міста Лева. У ній збереглися сотні безцінних книг і наукових праць, близько п’ятиста рукописів та рідкісних видань, хронік, історичних документів, накопичених впродовж трьох століть. Завдяки цій бібліотеці до нашого часу збереглася величезна кількість рукописів, стародруків і документів, а отже і мудрість минулих століть та історичний досвід нашої держави.

У 1573 році відомий на увесь світ український друкар Іван Федорович заснував у келії Св. Онуфрія друкарню. Саме тут вперше побачила світ його книга “Апостол”, видання якої стало початком відновлення занепалого українського друкарства.

На особливу увагу заслуговує і церква Святого Онуфрія, яка за п’ятсот років існування перебудовувалася і вдосконалювалася. Її будівництво тривало чотири століття і завершилося у 1902 році. Спершу церква була дерев’яна, проте часті набіги татар на місто залишили свій слід і на стінах храму, який у 1672 році довелося практично відбудовувати. А впродовж 1693–1698 років довкола території монастиря було вибудувано мур, який зберігся й до сьогодні. Теперішнього вигляду церква і монастир набули під час нових перебудов 1815- 1820 рр. Церква відома, також, своїм цінним іконостасом, виконаним в 1901 – 1908 роках у псевдобароковому стилі; ікони писав відомий художник Модест Сосенко.

Часто гостями монастиря ставали відомі українські вчені та митці. Так, відвідати монастирську бібліотеку приходили такі видатні постаті як: Олександр Колесса, Іван Огієнко, Василь Щурат, Іван Франко, Іван Крип’якевич, Ярослав Гординський, Кирило Студинський, Степан Томашівський, Маркіян Шашкевич, Антоній Петрушевич, Денис Зубрицький, Яків Головацький та інші. Зокрема, Яків Головацький, як один з співзасновників об’єднання «Руська Трійця», проявив чималий інтерес до вивчення фондів бібліотеки. Обстежуючи архівні зібрання письменник відкрив для науки цінні пам’ятки давньоукраїнського законодавства — Кормчі книги XIII і XIV ст. і чимало актових джерел: грамот, листів тощо. Вибраний перелік пам’яток він публікує в альманасі «Русалка Дністрова» під назвою «Бібліографічний опис давніх слов’янських рукописів, наявних у бібліотеці Онуфріївського монастиря у Львові».

Дзвіниця, яка служить одночасно і входом до монастиря та церкви, виконана в стилі класицизму і розписана українським художником Лукою Долинським. Впродовж століть вона виконувала різноманітні функції. Зараз на другому поверсі будівлі розташована старовинна бібліотека, третій і четвертий є місцем зібрань молодіжних організацій, до того ж, з четвертого ярусу відкривається мальовничий краєвид на територію монастиря і передмістя Львова.

Повідомила Леся Луць

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.